Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пісні про любов і вічність (збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісні про любов і вічність (збірник)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пісні про любов і вічність (збірник)" автора Любомир Андрійович Дереш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 82
Перейти на сторінку:
тиша.

Ця тиша миттю охолодила мене, і я знову відчув приязнь до товариша.

Я зупинився на сходах і спитав:

– То що, ти йдеш, вождю? Покажеш мені, що тут у вас ще є, окрім роздутих і підсмажених покійників?

Нанді злегка усміхнувся і поволі, не втрачаючи гідності, став підійматися сходами ґгату за мною, своїм неспокійним товаришем.

8

Ми покріпилися в іще одного доброго чоловіка, якого знав Нанді, і страх, що накотив був на мене на шмашані, відступив. Ні, він не зник, він просто зачаївся – до чергової прогулянки на шмашан, до вечора, до першого-ліпшого темного провулку. Я знав тепер, що він – там, вичікує момент, аби накинутися знову. Тепер я розумів, що я належу не самому собі, я належу йому, інстинкту.

Вибравши завулок, зігрітий сонцем, що пробивалося між дахів, де було побільше сміття, Нанді ліг просто посеред купи сміття і задоволено змружив очі.

– Розкажи мені про себе, – сказав Нанді. – Ти дивний гість. У цьому місті бувають всілякі, але навіть серед них ти мені видаєшся дивним. Можливо, тебе й справді звуть Псом, що впав із неба?

Я неспокійно засовався. Мене мучило відчуття, що з мого серця кудись вивітрилася вся повага до мого великого білого товариша. Легка зверхність, тонка, але колюча, стала проростати в мені, і я вже ставився до нього не як до свого захисника і поводиря, а як до рівного собі, а, правду кажучи, навіть трохи нижчого та простішого за себе.

– Я вже сам нічого не знаю, Нанді, – відповів я, стараючись, аби моя зверхність ніяк не проявилась у голосі. – Я гадав, що я пес, і що життя моє має пройти в пустелі в боротьбі за шмат їжі. Коли я ледь не втопився в Ямуні, я зрозумів, що я – щось більше, ніж просто пес, і я маю куди йти… У мене просвітліло в голові, я став краще думати й міркувати… Я вирішив, хай там що, прийти в Пурі… Ти чув? Там, на березі океану, де сходить сонце, стоїть величне місто, Пурі!

– Авжеж, – кивнув Нанді. – Це місто Бога.

– Ти був там?

– Не був. Але багато чув про нього. Кажуть, це незрівнянне місце, – сказав Нанді.

– То, може, підемо разом? – спитав я невпевнено, проклинаючи себе за лукавство, яке з кожним словом розросталося в мені, наче пирій, і кололо язик і вуха. Насправді я не хотів більше спілкуватися з Нанді, я хотів пошвидше забути його, викинути зі свого життя й забути все, що я пережив сьогодні. Я подивився на Нанді майже вороже.

– Моє місце тут, – озвався бик, не повертаючи до мене голови, а відтак і не знаючи про муки серця, які відображалися в мене на писку.

– Хіба тобі не хочеться залишити це кладовище, вдихнути свіжого повітря, викинути з голови всі думки про смерть? – я стрибнув на лапи і підійшов до його великої морди.

– Я щасливий тут, Джеррі. У мене є обов’язок, я не можу залишити його.

– І в чому ж твій обов’язок?

– Бути биком у Варанасі. Ходити до Санджива по салат. Ганяти скупого Лаліта Суніла. Купатися в Ґанзі. Сидіти на ґгаті. Спати тут, серед усього цього сміття. Це мої обов’язки.

Я ще більше переконався в тому, що поміж мною та Нанді – прірва, яку неможливо переступити. Ми були різними, і нам, на жаль, більше не було про що говорити. Так, принаймні, пояснював я собі ті почуття, що знову і знову брали штурмом моє серце: почуття гніву, образи, почуття зневаги та зверхності.

– Я вже й сам не знаю, чого бажаю… Мені не хочеться більше в Пурі. – Я зрозумів, що все, що я вигадав собі, було лише моєю уявою. Найбільше мені зараз хочеться, аби все було, як раніше. Я хотів би, щоби повернувся Чарлі, щоб я знову міг бути його собакою і ні за що не переживати. Тоді я був би щасливий! Ми ходили би з ним на ґгат, мандрували б Індією і хтозна-що ще… Чарлі – мій найкращий товариш! – сказав я Нанді з запалом, аж той підвів голову від землі. – Він завжди дбав про мене, годував мене, завжди розмовляв зі мною… – Коли я казав це, то мимоволі пригадав, з яким настроєм ми розпрощалися з Чарлі у Вріндавані. Адже тоді я ледь не втік від нього – він став неприємним і чужим. Тепер, серед бруду і нечистот Бенареса, серед смороду крематоріїв, Чарлі видавався мені найріднішою істотою на всьому світі. На той момент я нічого не хотів так сильно, як зустріти свого господаря ще раз.

– У Касі здійснюються всі бажання, Джеррі, – озвався Нанді. – Мабуть, твій товариш вже тут, раз ти так сильно хочеш зустріти його.

– Авжеж, – зітхнув я, відчуваючи, що сильно погарячкував із виразом своїх емоцій. Скрутившись калачиком біля копит Нанді, я приліг. У серці в мене продовжувала пульсувати холодна жилка зневаги до (тепер уже колишнього?) товариша, і я відчув особливу гіркоту розчарування, наче щось прекрасне і світле не справдилося в житті, а світла стало трохи менше.

Втомлений переживаннями, я незчувся, як заснув, і сон мій був гарячковим і позверхнім. Переді мною раз за разом поставали дикі вибалушені очі Мані, налиті кров’ю; маячіли шолудиві пси, безшерсті, сірі від лишаю; ввижалися трупи, розбухлі й фіолетово-сині, обгорілі та зігнилі; снилися ті два пси, що на березі гризли ногу покійника.

Я прокинувся, наче в лихоманці, відчуваючи, що більше в цьому місті не витримаю. Мовчки я чекав, коли прокинеться Нанді, а, зрозумівши, що прокидатися найближчим часом він не збирається, став навпроти нього і, наче роблячи це про чиїсь очі, сказав:

– Нанді, я йду… Мені терміново треба піти прогулятися…

Великий бік бика, що стирчав ребрами, мірно підіймався й опускався. Нанді глибоко спав.

– Вибач, ти був хорошим товаришем. Але моя дорога кличе мене далі. Більше з тобою я залишатися не можу…

Дихання Нанді стало більш позверхнім.

– Все, прощавай, Нанді. – Я хутко закінчив свою промову, боячись, аби той остаточно не прокинувся і, нерішуче тупцяючи на місці, наче чинив неправильно, сказав: – Ну, все, я пішов. Бувай. Давай, щасти.

Нанді постриг вухами, але не прокинувся, і я, почуваючи себе злочинцем, чи, принаймні, невдячною твариною, хутко сховався за рогом.

Ну ось, можна зітхнути з полегшенням. Я озирнувся навколо, і раптом життя здалося мені знову яскравим і цікавим. Пістрявий крам вуличок-базарів манив мій зір, а відкриті казани, в яких просто

1 ... 63 64 65 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісні про любов і вічність (збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісні про любов і вічність (збірник)"